«Мінімалка» в 3200 гривень – міф чи реальність?

Як відомо, з 1 січня цього року набув чинності Закон України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», згідно з яким мінімальна заробітна плата підвищилася до обіцяних Кабінетом Міністрів 3200 грн.

Анонсуючи це підвищення Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман зауважив, що з 1 січня 2017 року жоден громадянин України не буде отримувати менше ніж 3 тис. 200 грн. Це стосується не тільки приватного, а й державного сектору. Уперше за 25 років незалежності мінімальна зарплата громадян прирівнюється до розміру реального, фактичного та юридичного прожиткового мінімуму.

Але не все так просто й безхмарно. Українці, звичайно, зрозуміли відразу, що 3200 грн отримають далеко не всі. І таке рішення уряду загрожує безробіттям, перерахунком субсидій, подальшим підвищенням цін, відходом бізнесу в тінь і величезною інфляцією. За підрахунками експертів, після вирахування всіх податків і зборів реально «чистими» на руки українці отримуватимуть близько 2,5 тис. грн. До того ж багато хто зараз оформив субсидії. А це означає, що в разі зростання мінімальної зарплати буде знижено розмір субсидій, оскільки вони призначаються, виходячи з офіційних доходів громадян.

З настанням весни покращення для звичайного українця так і не настало. Адже роботодавець повинен заплатити працівнику зарплату в розмірі 3200 грн та єдиний соціальний внесок, який становить 22% від цієї суми, тобто 704 грн. Нескладно підрахувати, що тепер співробітник обійдеться роботодавцю майже в 4000 гривень.

Закарпатці по-різному коментують це нововведення. До прикладу, пані Оксана говорить: «Я працюю в торгівлі вже майже 20 років. Власник попросив нас перед Новим роком самим визначитися, хто «звільниться», а хто переведеться на 0,5 ставки. А працює нас четверо. І всі ми були офіційно оформлені. Наймолодша вже реально звільнилась і збирається їхати до родичів на заробітки в Чехію. Інша «звільниться» й отримуватиме зарплату в конверті, ще одна перейде на півставки, і лише єдина дівчина залишиться працювати офіційно. Ми розуміємо, що шефу невигідно за всіх платити податок».

Багато працівників держустанов також змушені були викручуватися, щоб узагалі не втратити робоче місце. До прикладу, у навчальних закладах звільнили підсобних працівників, лаборантів, сторожів, кухарів, залишили тільки прибиральниць. Багатьох працівників держустанов перевели з повної ставки на половину. Незгідних з новими правилами попросили звільнитися.

Пан Володимир теж розчарований такими нововведеннями: «У мене кафе біля центру міста. Податки плачу всі як треба. Працювали до 1 січня в мене 6 чоловік, і всі були офіційно оформлені. Але у зв’язку з підняттям мінімальної зарплати я змушений був двох дівчат звільнити, одну перевів на півставки. Інакше б звільнив і її. Чую про різні перевірки й не хочу проблем із «зарплатами в конвертах», та ще й постачальники підвищили ціни, довелося і мені піднімати свої. Тому глобальних змін на краще в цьому всьому я не бачу».

У такій ситуації українці потихеньку виїжджають за кордон і допомагають іншим країнам піднімати їхню економіку. Особливо це стосується молоді із Західної України, і Закарпаття в тому числі. Тому якщо збільшиться кількість безробітних, зросте й потік емігрантів.

Звичайно, підняття «мінімалки» вдарить по кишені всіх без винятку. Після того як зростуть ціни на базові продукти харчування, послуги та медикаменти, подорожчають і послуги дрібних приватних підприємців, наприклад, з ремонту взуття, перукарень та салонів, служб таксі, ремонтних майстерень (мобільних телефонів, побутової техніки тощо), ательє, автомайстерень тощо. І ми не говоримо про комунальні платежі, особливо в зимовий (опалювальний) період, коли тільки квитанції за газ та електроенергію з’їдають 50–70% доходів звичайної сім’ї. А ще потрібно придбати продукти харчування, одяг та взуття, за необхідністю медикаменти, особливо в зимовий час. Про паливо для автомобілів взагалі можна й не згадувати, адже утримання транспортного засобу багато для кого перетворилося на розкіш. Звичайні українці (особливо старше покоління) вже давно забули про відпочинок на чорноморському узбережжі чи десь за кордоном.

І навіть після підвищення «мінімалки» до 3200 грн (за курсом 29 грн це трохи більше 110 євро) Україна все одно мінімум удвічі відстає від економічно найслабших країн Європейського Союзу. За офіційними даними Євростату, станом на 1 січня 2017-го у 22 з 28 держав – членів ЄС є законодавчо встановлений розмір мінімальної зарплати (у Данії, Італії, Кіпр, Австрії, Фінляндії та Швеції нема такого поняття).

Десять держав Євросоюзу мали мінімальну зарплату нижче 500 євро за місяць: Болгарія (235 євро), Румунія (275 євро), Латвія й Литва (по 380 євро), Чехія (407 євро), Угорщина (412 євро), Хорватія (433 євро), Словаччина (435 євро), Польща (453 євро) та Естонія (470 євро).

У п’яти країнах ЄС мінімальна заробітна плата становила від 500 до 1000 євро на місяць: Португалія (650 євро), Греція (684 євро), Мальта (736 євро), Словенія (805 євро), Іспанія (826 євро).

У решті семи країнах мінімальна зарплата була вище 1000 євро на місяць: Велика Британія (1397 євро), Франція (1480 євро), Німеччина (1498 євро), Бельгія (1532 євро), Нідерланди (1552 євро), Ірландія (1563 євро) і Люксембург (1999 євро).

І жоден уряд країн – членів ЄС не подвоював мінімальні зарплати через економічну кризу чи парламентські пертурбації, усі виплати – це реальний стан економіки.

На підтвердження цієї тези наші заробітчани зазначають, що за такі гроші європейці спокійно живуть, сплачують комунальні платежі, можуть дозволити собі відпочинок та ще й відкладають. І це мінімальна зарплата, яку отримує незначна частина населення країни.

Як підсумок до цього розрекламованого кроку законотворців та уряду, хочеться сказати вже класичну фразу: «Думали про народ, а вийшло, як завжди».

Вікторія КОПИНЕЦЬ