На полонині Кукуль вже роки ведеться традиційне високогірне господарство. Фото

Кукул (Кукуль) – гора в Українських Карпатах, на північ від масиву Чорногора. Розташована в межах Надвірнянського району Івано-Франківської області та (частково) Рахівського району Закарпатської області. Висота гори 1539 м над рівнем моря. Західні та північно-східні схили гори дуже круті. Верхівка гори поросла смереками. Біля гори розташована однойменна полонина Кукуль, Закукул та Лабєска. На північ від гори розташоване смт Ворохта та село Вороненко, на північний захід — село Лазещина та смт Ясіня.

Сьогодні мова піде про ще одну дуже важливу діяльність, яка на полонині Кукул вже довгі роки не втрачає своєї властивості, лише родини які займаються цією справою – змінюються.

Пан В’ячеслав (Vyacheslav Ygodzinskiy) розповів про працю яка вже роки на цій полонині не втрачає своє дійство. Він відвідав цю полонину поділився своїм враженням та фотом.

  – “Полонина Кукул знаходиться під однойменною горою на висоті приблизно 1400 м. Влітку тут випасають корів та коней. Зараз це робить дружня родина: Іван, Васелина та їх син Іван. Мають на утриманні 45 корів (з них 26 дойних) та 14 коней. Це досить багато. Бо худобу треба доглядати, пасти та переробити молоко на сир будз та вурду.

Мені було цікаво, як працюють люди на полонині, тому я домовився з Васелиною що прийду до них на два дні з ночівлею. Далі я розповім перебіг усіх подій.

Вдень корови пасуться на полонині, а ввечері їх треба загнати у стайні. Їх три, у кожній десь по 15 корів. Одні корови самі під вечір повертаються у свої стайні, а других треба шукати по всій полонині. Нарешті уся худоба загнана. Це десь 19 година вечора. Далі корів треба доїти – усього таких 26. Інші – то бички та молоді телятки. Щоб подоїти одну корову потрібно десь 10-15 хвилин, тому у трьох (Васелина з Іваном та сином, котрому 16 років) вони закінчують доїти приблизно за дві години. Далі більшість молока зливається у дерев’яну діжку (десь до 70 літрів). Туди додається спеціальна закваска (клег) зі шлунка молодого телятка. Далі треба чекати півтори – дві години. У цей час ми разом вечеряємо. Потім молоко десь 30 хвилин збивають і в ньому звертається у ком шматок сира вагою до 8-9 кг. Його кладуть у марлю та підвішують на гачок, щоби стікала сироватка. То вже є молодий сир будз. Його вже можна їсти – він смачний та ніжний. Але зазвичай будз витримують тиждень чи більше і в ньому з’являються дірочки, як у магазинному сирі. Але будз довго не зберігається. Тому до нього додається сіль – то вже є бринза. Сироватка зливається у великий металевий казан. Далі з неї роблять вурду. Але це вже буде завтра . А десь о 23 годині ми лягаємо спати.”

Олена Боднар