Як виживає під час війни меблеве виробництво на Закарпатті

Закарпаття – край гірський. Тому й не дивно, що тут за будь-якої влади проводилися вирубки. Про нищення лісів ми поговоримо іншим разом, а нинішня наша розмова про виробництво, адже це – і податки у бюджет, і робочі місця для населення, і продукція для краян.

Не можна сказати, що у області зараз розквіт меблевої промисловості. Хоча магазинів, що збувають продукцію з деревини і чимало, але нерідко це – просто перепродаж чужого, зробленого у іншому куточку держави або за кордоном різного інвентарю і зовсім не підтримка місцевого, себто закарпатського, виробника.

Війна внесла в життя усіх нас свої корективи. Бізнес також відчув на собі чимало труднощів. І, на жаль, це – далеко не тільки відключення світла. Детальніше про те, як виживає меблеве виробництво у нинішніх непростих умовах розбирався «Карпатський об’єктив».

Як із меблями у державі в цілому?

Виявляється, війна для меблевиків виявилася в деякій мірі навіть кращою за карантинні роки. Хоч державу бомблять, але меблі купують. І не лише наші співвітчизники.

Як повідомила членкиня правління Української асоціації меблевиків Оксана Донська, обсяг минулорічного експорту меблевої продукції становив $806,6 млн., що на $56,2 більше за обсяг експорту ковідного 2020 року. Хоча за даними Митної служби України, ці показники є меншими за 2021 рік, коли країнам ЄС українські виробники продали на $244,5 більше продукції.

І це при тому, що після скандалу ІКЕА з закарпатськими лісозаготівельниками, які збували відомому бренду «ліву» деревину, після чого фірма відмовилася від співпраці з нашими виробниками, середньорічний темп приросту експорту за останні 6 років все одно склав 11,5%.

Тож куди у минулому році експортувалася українська меблева продукція?

Оксана Донська називає ТОП-10 країн, у яких зараз найбільше купують українські меблі. Це: Польща (34,91%), Німеччина (17,37%), Данія (5,89%), Австрія (4,50%), Бельгія (4,04%), Румунія (3,23%), Велика Британія (2,59%), Франція (2,40%), Молдова (2,12%) та Нідерланди (1,83%).

А загалом, за словами, представниці Української асоціації меблевиків, у минулому році наші виробники експортували продукцію у 99 країн світу. Це – досить хороший результат!

А куди наші краяни перестали поставляти меблі? Звісно ж, у росію та білорусь. А ще через логістику, яка пролягає через територію країни-агресора, постраждали поставки товарів до Казахстану та скоротився обсяг збуту продукції на ринках країн Близького Сходу.

Релокація бізнесу

На Закарпаття з початком війни почали релокуватися підприємства, які перебувають у зоні бойових дій. Хоча, згідно з дослідженнями Центру розвитку інновацій Офісу з розвитку підприємництва та експорту, станом на вересень 2022 року 80% меблевиків України продовжують і далі працювати на місцях і хоча за кордон не переїхало жодне підприємства цієї сфери, 13,3% здійснили релокацію, зокрема за активної підтримки грантами від держави та USAID.

Переважно меблевики обрали Закарпаття та Львівщину.

Закарпатська ОВА постійно повідомляє про те, що у наш край перебираються виробники, у тому числі – меблів.

Наприклад, компанія «Level». Ця фірма наразі розквартирувалася у Тячівському районі. Переїхала вона сюди з Київщини. Під час бойових дій у Гостомелі «Level» зазнав великих втрат, тому разом із частиною персоналу перебрався у Тересву. Працює там 60 робітників. Частина з них – місцеві. Для вимушено переміщених співробітників підприємство одразу подбало про житло.

«Близько 20 працівників – це конструктори, оператори та інші провідні спеціалісти, які переїхали з Київщини на Закарпаття. Фактично вони займалися запуском виробництва та навчанням іншого персоналу. Вони дбали про те, аби ми могли виконувати замовлення від клієнтів», – розповідає член асоціації меблевих підприємств, підприємець-меблевик Йосип Павлик.

Займається компанія розробкою сучасних кухонь, гардеробних, виготовляє підвісні перегородки, тумби та меблі для санвузлів та іншу продукцію для облаштування помешкань.

Із нашого краю фірма планує виходити на європейський ринок.

«Ціль діяльності компанії – працювати як для серійного виробництва, так і під замовлення, – додає пан Йосип. – Прагнемо трудитися, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках».

Звісно, релокація підприємств – можливість для закарпатців знайти роботу, адже в нас робочих місць роками катастрофічно не вистачає. Однак проблема в тому, що виробники не дуже поспішають перевозити виробництво у наш край, адже це для них і додаткові витрати, і робота фактично з «нуля» у нових умовах, і нові ринки збуту, і пошук нової клієнтської бази, і інша логістика.

Утім, як повідомляють у Центрі розвитку інновацій Офісу з розвитку підприємництва та експорту, половина релокованих підприємств прагне передусім виходити на європейських споживачів і лише 18,8% відсотків із них і далі має намір працювати на вітчизняному ринку. Тож у цьому плані релокація бізнесу на Закарпаття дає підприємцям із інших областей певні козирі, адже до Європи тут просто рукою подати.

Які ще перспективи може мати релокований у нашу область меблевий бізнес? Звісно ж, не матиме браку кваліфікованих робітників! Закарпаття давно готує підприємців із деревообробки, прямо дає готових «меблевиків», які часто навіть не мають де працювати. Закарпатський лісотехнічний фаховий коледж із першого свого випуску готує фахівців за спеціальністю «Деревообробні та меблеві технології». Тому персонал знайти для підприємців – як у воду плюнути.

До того, ж релокований бізнес наразі підтримується на державному рівні і місцеві чиновники готові йти назустріч фірмам, допомагати як вийти на ринок, так і перезавантажити виробничий процес.

Місцеві виробники

Як область, де деревини для роботи достатньо, Закарпаття просто не могло й раніше не мати власних виробників.

Один із них – свалявчанин Мирослав Кошун, власник кількох меблевих компаній. Одна з них – «Koshun Pallets» – є сертифікованим виробником EPAL-піддонів і має ліцензію на ремонт піддонів згідно із стандартами Європейської асоціації піддонів.

Війна для пана Мирослава стала новим випробуванням. Утім він все одно продовжив працювати, не зупинив виробництво.

«Те, що ми змогли й надалі регулярно поставляти продукцію зарубіжним партнерам, свідчить про те, що до нестандартних ситуацій підготувалися заздалегідь. Ми передбачили ризики. Знали, що через логістику, в Україні можуть виникнути проблеми. Іще за рік до війни склали карту ризиків. На жаль, її таки довелося втілити в дійсність… Але, на щастя, давні і перевірені клієнти не спасували, їх не зупинили ризики, вони продовжили співпрацю з нами. Хоча дехто таки взяв паузу, відмовився від закарпатських палет. Але логістичний збій тривав усього декілька днів», – запевняє він.

Тож закарпатський підприємець перемкнувся на новий режим роботи. Він возив до Європи свою продукцію, а звідти – гуманітарну допомогу для України.

«Ми фактично взяли на себе функції нової пошти, – наголошує підприємець. – Нам вдалося задіяти нові для України трансмодальні перевезення вантажів – і власних, і гуманітарних. Із перших же днів війни почали вивчати маршрути, аби мати можливість привозити для українців з Європи такі потрібні гуманітарні вантажі»

Деякі кадри через мобілізацію підприємець втратив, але у відчай не впав, невдовзі поповнив штат новими робітниками.

Також Мирослав Кошун зізнався, що працювати так, як до війни зараз уже не вдається нікому, адже потрібно підлаштовуватся під потреби воєнного стану, при цьому доводиться поєднувати власні бізнес інтереси із заходами безпеки, враховуючи при цьому і соціальну відповідальність перед країною й народом.

Хоча пан Мирослав є і фанатом свої справи, та людські цінності завжди ставить понад прибуток, тож активно займається допомогою тим, хто зараз цього потребує і вболіває за майбутнє держави.

Він переконаний, що меблеве виробництво, як і наша Україна, має хороше майбутнє.

Наостанок хочеться додати ще один цікавий штрих.

Нещодавно Центр Розвитку Інновацій – Center for Innovations Development, Офіс з розвитку підприємництва та експорту, національний проєкт Дія.Бізнес спільно з Advanter Group провели бізнес-дослідження у сфері меблевого виробництва. Так от. Стало відомо, що незважаючи на війну, торік у державі було виготовлено меблів на 806 мільйонів доларів США – це 274 599 тон продукції!

Такі дані просто вражають! А отже, у закарпатських меблевиків є дійсно хороші перспективи! І це стосується не лише європейських ринків! Адже Україну після бомбардувань потрібно буде відновлювати, будувати для людей житло, а потім… у ці будинки та квартири купувати меблі. І тут уже без наших виробників аж ніяк!

Марина АЛДОН