Як на курортній Свалявщині селян заохочують збільшувати поголів’я овець

Свалявщина мальовнича, з чарівно прекрасними курортними околицями, це один із найпривабливіших куточків Закарпаття. Розкинувшись у долині Українських Карпат, де гори переходять у низовину, цей район, наче підковою, оповитий гірськими хребтами, над якими з півночі височіє в підхмар’ї величавий Стой (1677 м).

Вівчарство – одна з перспективних галузей Свалявщини

Розташована в гірській зоні Свалявщина має безліч красот. Піднімаючись на вершину гори Двоголовий Стой, можна побачити півобласті. Кришталевими струмочками мчаться вниз річки Боржава, Латориця, Свалявка та Пиня.

Свалявський район створений 1956 року. Його площа – 673 кв. км. Проживає тут 53 957 чол. Із 29 населених пунктів тільки райцентр має статус міста. 28 сіл підпорядковані 13 сільським радам. Та Свалявщина не агропромислова, а туристична й курортна, відома своїми лікувальними мінеральними водами. 80 відсотків закарпатських санаторіїв, оздоровниць знаходиться саме в цьому районі. Через чергову кризу кількість курортників і відпочивальників зменшилася. Що ж робити, аби вижити? Один із варіантів – повернутися до землі та худоби.

Влада району всіляко заохочує селян збільшувати поголів’я овець, бо вівчарство – одна з перспективних галузей цього регіону. Про це говорила кореспондент «Карпатського об’єктива» з начальником управління агропромислового розвитку Свалявської райдержадміністрації Миколою Чернухою.

Мовою чисел

Сільськогосподарські землі Свалявського району займають усього 11 тисяч гектарів, з них 3 294 га – рілля, 377 га – сади, 560 га – сіножаті, 1 607 га – пасовища. Є 4043 корови, 8 187 свиней, 45 639 домашньої птиці, 2 960 овець та кіз.

– Свалявщина нічого не сіє, бо зібрати врожай зерна неможливо, – пояснює Микола Іванович. – Ніхто не ганятиме комбайн по клаптиках землі, аби зібрати пшеницю з сотки-другої. Усе зерно та корм для худоби в нас привозні й коштують дорого: центнер пшениці – від 400 до 500 грн. Вівчарство – єдина перспективна галузь району. У цьому напрямі й ідемо. За часів Союзу в нас було 12 тис. овець та кіз. Як колгоспи розпалися, то й поголів’я зменшилося. У пошуках роботи та заробітків люди подалися за кордон. Три роки тому в районі були дві тисячі малого поголів’я. Свалявчани побачили, що вівчарство може дати бодай якийсь прибуток, і почали займатися цією справою. Наразі маємо три тисячі овець і кіз. Протягом двох років приріст на тисячку – це добре. Плануємо збільшити до 10 тис. Аби було де випасати білюш, зарослі полонини розчистимо, поставимо кошари. Міжнародна благодійна фундація «Прожект інтернейшенл» надасть обладнання для переробки молока на сир.

Угорські кози приживалися важко

Завдяки співпраці з цією фундацією району вдалося зробити чимало. П’ять років тому з Угорщини привезли 50 породистих кіз і чотирьох цапів. Селяни отримали їх безкоштовно, але перед ними була поставлена умова: перше потомство виростити й передати безоплатно іншому громадянину. Цей ланцюг безперервний.

– Кози приживалися дуже важко, – розповідає пан Чернуха. – Протягом цих років поголів’я наростили до 180 особин.

Продавці «молочки» за місце на ринку не платять

Зі збутом продукції свалявчани проблем не мають. Коров’яче молоко й кисломолочні продукти селяни споживають самі, продають сусідам та збувають на ринках у Керецьках і Сваляві. До речі, там є спеціально відведені місця для продажу «молочки», за які селяни не платять. Овече та козяче молоко не продають, з нього готують сир, вурду, бринзу. Кілограм делікатесу коштує від 80 грн.

Заплатиш 30 грн, а отримаєш сотню, або Чому селяни не вірять державі

Відповідно до Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України», на обласному та районному рівнях приймаються програми. За утримання однієї вівці держава дає селянину 100 грн. Однак люди не поспішають подавати документи, щоб отримати ці гроші.

– Аби господар отримав кошти, вівцю треба паспортизувати, – зауважує Чернуха. – Паспорт для однієї голови коштує 30 грн. Фізичні особи, у господарствах яких 5–6 тварин, не зацікавлені, бо сума допомоги незначна. А у фермера, в якого сотня малого поголів’я, нема вільних коштів, бо треба регулярно купувати корм. За паспорт ста голів йому доведеться відразу заплатити три тисячі гривень. Людям роз’яснюємо, що потім вони отримають значно більше.

На фото Микола Чернуха

Селяни не дуже на це ведуться, бо одного року поплатили за паспортизацію малого поголів’я по 40 грн, а отримали по 16. Тоді на ці потреби виділили недостатньо коштів з держбюджету. Щоб компенсувати селянам бодай частину, отримані кошти ми розподілили між ними всіма, – пояснює мій співрозмовник.

Аби допомогти людям, з районного бюджету влада виділила 30 тис. грн. Але селяни й цьому не зраділи.

– Спілкуюся з жителями села Керецьки. Із 40 господарів, які утримують овець, дало згоду тільки 11. Більшість прямо так і говорить: із владою нічого не хочемо мати. Люди бояться, що потім їх примусять сплачувати податок, – коментує ситуацію Микола Іванович.

Наразі з трьох тисяч паспортизували лише 700. Облік поголів’я ведеться через сільські ради. Господарі приходять до них зі своїми паспортами та ідентифікаційними кодами. Органи місцевого самоврядування подають в управління АПР райдержадміністрації затверджений список, АПР відповідно до нього звертається в Закарпатську філію ДП «Агентство ідентифікації і реєстрації тварин».

Тетяна ГРИЦИЩУК, фото автора