Без сміттєпереробного заводу, але із законом. Як сортують сміття на Закарпатті

Уже з початку нового року українці зобов’язані сортувати сміття. Викидати окремо папір, скло, пластик, органічні відходи. Далі просто немає куди тягнути – українські звалища ростуть щодня з космічною швидкістю.

Статистика вражає: офіційні звалища займають площу, рівну Данії, а на кожного українця щорічно утворюється 10 тонн відходів, і це вдвічі більше, ніж у країнах Європейського Союзу. Консервні бляшки, памперси, поліетилен, пластик, термін розкладання котрих становить сотні років, гниють на українських звалищах. Це й не дивно, адже на проблему відходів українські чиновники заплющували очі понад чверть століття, за радянським звичаєм накопичуючи їх на полігонах.

Відповідний Закон України «Про відходи» ухвалили майже 6 років тому, 2012-го, і тоді додали пункт, яким «забороняється з 1 січня 2018 року захоронення на полігонах неперероблених (необроблених) побутових відходів». Утім реальність говорить про те, що цього не відбудеться. Адже механізмів, як виконувати цей закон, немає.

В Україні відсутня інфраструктура для збирання, первинного та вторинного сортування, для переробки й безпечного захоронення відходів. До прикладу, тільки обласний центр Закарпаття забезпечений спеціальними контейнерами для селективного збору сміття, та й то лише на 35%. Що тоді казати про районні міста і села? Та найголовніше – тут немає повноцінної інфраструктури для переробки й сортування сміття: сміттєсортувальних станцій і заводів. Однак, згідно із законодавством, місцева влада намагається щось робити.

На думку заступника керівника технічного відділу ТОВ «АВЕ Ужгород» Костянтина Борика, більшість закарпатців готові сортувати відходи, бо хто ж не хоче, щоб у «рідному домі» було чисто.

«У нашому регіоні чи не кожен другий мешканець був у Європі й на практиці побачив, як працює така система. Однак реалізувати це вдома виявилося доволі проблематично. Тим паче, що прийнятий урядом закон мав би визначити чіткі «правила гри», – зазначає пан Костянтин. – Наше товариство вже давно займається сортуванням сміття. Перші селективні контейнери в місті почали встановлювати ще у 2013 році. Зараз усе тримається на моральному праві кожної людини, оскільки чітких санкцій за викидання невідсортованого сміття немає. Утім сортувати необхідно, і це вже починають розуміти ОСББ, ЖРЕРи та кооперативні будинки. Голови ОСББ укладають із нами договори, аби їхні мешканці вже сортували сміття. Утім поки що таких одиниці.

Після збору сміття ми привозимо його до себе на сміттєсортувальну базу, де пресуємо різні види відходів. Відтак відправляємо на різні підприємства в Україні, які спеціалізуються на тих чи інших видах відходів».

В обласному центрі Закарпаття дійсно можна де-не-де побачити контейнери для сортування сміття. І навіть мешканці міста дедалі частіше підтверджують готовність до сортування сміття, лише не знають, куди його далі спрямовувати.

Дуже часто люди, які користуються роздільними контейнерами, спостерігають, як приїжджає сміттєвоз, забирає вміст усіх контейнерів (для сортованого й несортованого сміття) разом і, мабуть, везе на звалище. Це, погодьтеся, демотивує. Кожен розуміє, що поки на Закарпатті не запрацює повноцінний сміттєпереробний завод, усі «сміттєві» закони залишаться лише на папері.

Більшість голів ОСББ Ужгорода про новий закон знають та усвідомлюють його важливість, утім як реалізувати на практиці те, що вимагається, для багатьох залишається загадкою.

«Усім відомо, що з 1 січня 2018 року необхідно сортувати сміття, але наскільки цей закон працюватиме, покаже час. Занадто оптимістично було би сподіватися на те, що в кожному дворі з’являться різнокольорові контейнери, – коментує ситуацію Наталія Борисова, голова ОСББ «Рафанда». – Ми розуміємо, що свідома частина населення буде його дотримуватися не через покарання, а завдяки розумінню, що виключно дотримання правил дозволяє людям жити у відносному мирі та спокої. Тим паче, що в Україні система штрафів за неправильне поводження з відходами така мізерна, що порушників вони навряд чи здатні зупинити. Та й як зупиняти?! Задля виявлення конкретних порушників закону камеру спостереження під кожним прибудинковим смітником не встановиш. Сподіваюся, що наше місто зможе придбати контейнери для скла, пластмаси, паперу та побутових відходів. Треба буде наголосити мешканцям про необхідність піклуватися про екологію та навколишнє середовище вже сьогодні. Адже все це для того, аби наші діти жили в чистому місті, а не в захаращеному сміттєзвалищі».

На сьогодні, відповідно до чинного законодавства, знаходити механізми збирання та утилізації відходів є компетенцією місцевих органів влади. Оскільки не тільки на Закарпатті повноцінного сміттєпереробного заводу немає, комунальні підприємства та приватні фірми, які займаються вивезенням сміття, починають укладати договори з приватними переробниками вторсировини або ж їхніми посередниками.

Малі містечка нині можуть дати фору столиці. У них набагато краще просувається ініціатива сортування сміття (адже там є підприємці-переробники та пукти прийому вторсировини), принаймні зменшення кількості відходів, ніж у великих містах, де цей процес не рухається. А що відбувається в маленьких селах?

Ми поцікавилися в директора ДКП «Комунальна служба» Дмитра Гуштана, чи чули про такий закон у селах Оноківці й Оріховиці та як планують втілювати його в життя.

«Для облаштування місць збору вторинної сировини у двох селах потрібно встановити щонайменше 40–60 контейнерів, аби обслуговувати близько трьох тисяч осіб. Зрозуміло, що на це потрібні кошти. Наше комунальне підприємство вже звернулося з відповідним проханням до сільського голови. Ми підрахували, що на це треба щонайменше 200 тисяч гривень. Зараз у нас немає ні контейнерів, ні машини, яка б вивозила сміття. Але закон є закон, його слід дотримуватися. Тож наразі намагаємося виходити із ситуації. Орендуємо машину й раз на тиждень, у четвер, об’їжджаємо мешканців двох сіл, збираючи сміття. Просимо людей сортувати його вже зараз, складати в різні пакети: пластик, картон, скло. Відтак відвозимо це сміття на пункт збору вторсировини, з яким уклали договір», – зазначає Дмитро Гуштан і додає, що наразі такий збір відходів для підприємства зовсім не вигідний. Кошти від здачі сировини навіть не покривають витратити на бензин.

Окрім того, у селах намагаються навести лад зі стихійними сміттєзвалищами, а також змусити всіх мешканців укладати договори з комунальним підприємством або ж з іншою відповідальною за вивіз сміття організацією. Як підсумував голова КП, люди почнуть сортувати сміття, просто їх цього треба навчати.

Ми поспілкувалися з приватним підприємцем, котрий займається наступним кроком у ланцюжку переробки відходів – відправляє їх на сміттєпереробні підприємства. Пан Володимир телефоном розповів, що везе закарпатську вторинну сировину до Львова, Луцька, Києва, Харкова, де працюють такі заводи: «Зараз ми почали укладати договори з комунальними підприємствами, також до нас звертаються сільради, аби привозити відсортоване сміття. Нам вони його продають, аби зменшити для себе цю затратну частину. Працюємо ми на території всього Закарпаття. Забираємо відсортоване сміття з різних підприємств та пунктів прийому вторсировини великими об’ємами, починаючи від однієї тонни. За місяць можемо назбирати й відвезти на переробку близько 400 тонн відходів».

За словами підприємця, збір і транспортування вторсировини – справа не дуже вигідна, оскільки розцінки на неї залишилися на рівні 2008 року. Крім того, зараз досить важко збути плівку та ПЕТ-сировину. До слова, у те, що на Закарпатті збудують сміттєпереробний завод, чоловік не дуже вірить. Каже, працює в цій сфері 18 років, і за час далі балачок справа не заходила.

«У нас просто немає такої кількості відходів, якої завод потребує для рентабельної роботи. А везти до нас сміття з інших областей надто далеко й дорого», – пояснює пан Володимир.

Тож можна зробити висновок, що з усіх «сміттєвих» законів не буде жодного толку, поки в Україні не почнуть будувати сміттєпереробні заводи. Урядовцям потрібно подумати про те, як заохотити закордонних інвесторів чи навіть вітчизняних олігархів зводити такі підприємства. Адже ми розуміємо, що нині заробляють на тому, що просто вивозять сміття на полігони чи звалища. І цей бізнес наразі втрачати ніхто не хоче. А заводи поставлять крапку в такому виді швидкого прибутку.

Христина БІКЛЯН