У Виноградові дорожники мають дар художників-абстракціоністів

30 березня їздила у справах до Виноградова. В Ужгороді на автостанції купила квиток. Його вартість 71,79 грн., з цієї суми 7,59 грн. – станційний збір, 0,95 грн. – страховий збір. Касирці дала сотню. Вона попросила ще дві гривні, бо не  мала дрібних, аби видати решту. Вийняла з гаманця дві гривні. Касирка видала мені решту 30 грн., а 21 копійку прикарманила. Автобус відправився вчасно – о 9.35. З квитка довідалася, що з обласного центру до Виноградова – 111 км. Час прибуття – 11.55.

Читайте також : У Мукачеві по вулиці Духновича засипали глиною не тільки клумби, а і дорогу та тротуар. ФОТО

Дороги Берегівщини та Виноградівщини у суцільних ямах.

– Водію треба пам’ятник поставити, – каже мій попутник Вася.

Він правий, бо їздити по дорозі в суцільних ямах з повним салоном пасажирів небезпечно. Автобусом так ґиґає, що мусиш триматися за сидіння, аби не бехнутися головою об скло і не травмуватися.

До кінцевої зупинки автобус прибуває не об 11.55, а о 12.28. На 33 хвилини пізніше. Причина – незадовільний стан доріг. Я планувала повернутися цим же автобусом, але водій сказав, що буде відправлятися за 12 хвилин. А мені 12 хвилин недостатньо, треба півгодини.

Касирка, до якої я звернулася, повідомила, що наступний автобус у напрямку Мукачева буде о 14.30. Отож я маю дві години – більш ніж достатньо. Радо планую: швидко вирішу свої справи – і буду гуляти найтеплішим райцентром Закарпаття.

Дорога від автостанції до центру нагадує тетріс – фігурні ями готують до латання. Дорожники проводять ямковий ремонт.

Чоловік вмочує скалку в гарячу смолу і нею пише по ямі. І виходять у нього такі цікаві візерунки, що якби їх побачили художники-абстракціоністи, то кусали б собі лікті.

Власники транспортних засобів не цінують таке мистецтво – колесами по смоляній «картині».

По щойно залатаних ямах одразу ж їдуть машини, у тому числі вантажівки та фури.

Думаю собі: чи довго слугуватиме асфальтове покриття з такими ремонтами? Тут і до ворожки не ходи – все ясно, як білий погожий день.

Здертим старим асфальтом залатали ями на обочинах.

Він протримається хіба до першого дощу. Ось так і ґаздуємо, а потім репетуємо: чому в Європі любо-дорого їхати по дорогах, а у нас – хіба що з матом.

Тетяна Грицищук, фото автора