Вижити за три тисячі. Квест для закарпатських пенсіонерів

Середня пенсія на Закарпатті є однією з найнижчих в Україні — 5233 гривні. Для прикладу, у Києві пенсіонери отримують у середньому 8 тисяч 848 гривень. У той же час у нас майже третина пенсіонерів мають всього 3 тисячі 340 гривень державних виплат. Ці дані можна знайти у вільному доступі на платформі «Опендатабот». Тож і не дивно, що чверть тих, хто перебуває на заслуженому відпочинку, змушені продовжувати працювати. Молодь при цьому нарікає на брак вакансій і що їх займають пенсіонери. Ті ж, кому за 60, наголошують, що інакше вижити просто не зможуть.

Тож як проходять квест на виживання закарпатські пенсіонери? Чим займаються? Де підробляють? Це і з’ясовував «Карпатський об’єктив».

Не одна робота, а дві

Ірина Сопко з Мукачева отримує 3100 гривень державних виплат. Живе з онукою-студенткою. Каже, що ледь зводить кінці з кінцями.

«Донька померла від раку 6 років тому. Дитину виховувала одна. Зять зловживав спиртним і вони розлучилися давно. Аліментів на дитину не сплачував, виїхав у Чехію і обірвав усі контакти. Донька заробляла непогано, та на лікування, на жаль, марне… у нас пішли фантастичні кошти. Через рік після неї не стало й мого чоловіка. Тоді й почалися справжні митарства. Я змушена була шукати підробіток. Зараз вечорами ходжу прибирати у двох закладах. Працюю за мінімалку, але дві мінімалки до пенсії вже є великим бонусом. Онучка вчиться і теж працює. Закінчила курси і займається манікюром. Добре, що здобуває освіту безкоштовно. Вчиться і працює в Ужгороді, але на вихідні завжди буває вдома і допомагає мені по господарству. За саму пенсію ми б не вижили з дитиною. Не знаю, як умудряються інші розподілити бюджет, адже витрат занадто багато, ціни на все високі. Вдячна тільки Богу за те, що маю силу і можливість працювати. Робота в мене не є якоюсь престижною чи високооплачуваною, тому впевнена, що у молоді «хліб» не забираю», – каже жінка «Карпатському об’єктиву».

За її словами, без додаткових джерел прибутків пенсії б вистачило не більше, ніж на два тижні.

«Найбільш прикро, що дехто отримує ще менше – 2400 гривень. Знаю й таких. Добре, що в більшості є діти, які мають можливість допомогти літнім батькам», – зазначає пані Ірина.

Якби не господарство – померли б із голоду

Олена Ковач із Тячіщини мешкає в селі, роботи не має. Пенсія в неї 2900 гривень. Зізнається, що рятує город.

«Живу з донькою та зятем. Обоє роботи не мають. У них двійко діточок шкільного віку. У селі вакансій катастрофічно бракує для усіх, перспектив ніяких. Рятують тільки земля-годувальниця і карпатські ліси. Впродовж літа-осені збираємо гриби і ягоди, які продаю на ринку. Крім того, всі гуртом трудимося на присадибній ділянці, вирощуємо овочі. Маю і сад із фруктовими деревами. Також є худоба – корова й теличка, свині, кури, качки», – запевняє закарпатка.

Жінка наголошує, що родина майже нічого з продуктів не купує, навпаки – має можливість збувати те, що вродило…

«Продаю і молоко, і сир, і сметану, і яйця, і картоплю, й цибулю, і буряки, і яблука, і сливи, і груші… Одним словом, чим багата, тим і торгую. І поросяток скоро буду продавати. І одного кабанчика завжди тримаю на продаж. Звичайно, не розкошую і працюю дуже багато, але іншого виходу в мене немає. Коли руки й голова зайняті роботою, навіть хворіти немає часу. Та й дні проходять якось більш насичено й цікаво. Єдина проблема, що іноді продати крам важко, бо й інші не мають коштів, несолодко живеться нині нам усім. Але нічого, сподіваюся на краще. Завжди так точно не буде», – із оптимізмом підсумовує вона.

Хороший спеціаліст і на пенсії є затребуваним

Хустянка Юлія Олексюк у минулому – вчителька. Каже, що залежати від дітей не любить, навпаки – ладна допомагати їм. Після виходу на заслужений відпочинок без діла не сидить… хоч і на роботу не ходить.

«Колишніх учителів, як кажуть, не буває, – стверджує жінка. – Мої випускники просять займатися з їхніми дітьми, тож учнів завжди є вдосталь. Займаюся репетиторством, допомагаю дітям покращувати рівень знань, готую до ЗНО/НМТ. Щоб не відставати від програм, постійно моніторю інформацію в інтернеті. Онучка недавно закінчила школу, теж дещо підказує. Донька в мене, до речі, теж вчителька. Але в кожної з нас свої учні. Між дітьми завжди цікаво, я їх дуже люблю. Та й почуваюся серед них молодшою. Свою роботу обожнювала завжди. Але зарплата вчителя теж невелика. Тому достатньо мати тільки чотирьох учнів, аби перекрити ту зарплатню. Зараз їх маю 8. Оскільки цілий день вільна, заняття не обтяжують зовсім. Встигаю практично все, що собі завчасно запланую».

На думку пані Юлії, із самої пенсії вона б не вижила, бо виплати мізерні.

«Маю трохи більше 5 тисяч. За майже 40 років педагогічного стажу. Неприємно, але в декого ще менше і робота була не менш важкою, – наголошує хустянка. – Без підробітку пенсіонер не має змоги навіть необхідні ліки купити. Медикаменти ж дорогі! І в мене здоров’я далеко не ідеальне, тому добре знаю. Ходити кудись на роботу б не змогла. Рятує те, що діти приходять до мене додому займатися. Адже в немолодому віці юнацької енергійності давно немає. Тому прикро, звісно, що літні люди опиняються у надскладних умовах і ледве-ледве животіють. Але сутужно нині всім, молодим так само. Роботи мало, а фахівцям із вищою освітою знайти хорошу вакансію взагалі неймовірно складно. Більшість роботодавців шукають працівників робітничих професій. Та ще й зарплати малі. Тому ще я мала б гріх, аби на щось нарікала».

Загалом підробляє нині чимала частина закарпатських пенсіонерів. Люди кажуть, що поки мають сили, готові працювати… бо змушені… бо не вистачає коштів на нагальні потреби. Звичайно, дуже прикро… Але такі реалії…

Варто додати, що станом на 1 жовтня 2025 року в області було зареєстровано 252 тисячі 800 пенсіонерів. І якщо з них працює тільки третина – то це 84 266 осіб… Для нашого краю це – чимало…

Марина АЛДОН