Прожитковий мінімум та мінімалку в Україні заморозили. Що кажуть закарпатці

В Україні Уряд на найближчі три роки вирішив не збільшувати рівень мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму. Тобто… у бюджеті на 2025-2027 рік передбачено, що прожитковий мінімум і надалі залишатиметься в розмірі 3 тисячі гривень та мінімалка в розмірі 8 тисяч гривень. При цьому, згідно з мікроекономічним прогнозом, уже в найближчий, 2025 рік, інфляція становитиме щонайменше 10%.

Як виживатимуть люди? Що робити населенню? Адже дорожчають і продукти, і комунальні платежі, а доходи у найближчій перспективі повинні бути незмінними…

Що з цього приводу кажуть закарпатці і чим це загрожує населенню? Це і з’ясовував «Карпатський об’єктив».

Чого чекати?

Очевидно, що такий невтішний стан справ призведе до ще більшого зубожіння суспільства, яке вже й зараз перебуває на межі бідності. Враховуючи реальні ціни на товари з доходів, які є невеликими, більшості виживати дуже важко. При цьому в умовах безробіття – ще важче. А на Закарпатті ця проблема існує також далеко не перший рік.

А як бути пенсіонерам? Адже за той мізер, що вони отримують від держави, вони неспроможні купити навіть потрібні ліки, а здоров’я літніх людей підводить часто.

Цікаво, що у Мінсоцполітики порахували, що працюючий українець має витрачати на придбання їжі близько 3700 гривень, на непродовольчі товари 1196, на комунальні платежі – 1200, а на мобільний зв’язок – 67 гривень.

Незрозуміло тільки, як рахували державні мужі ці видатки, адже найдешевший мобільний тариф уже давно стартує від 75 гривень на місяць, а невдовзі прогнозують суттєве подорожчання зв’язку. Середня вартість пакету становитиме 200 гривень, а в деяких операторів навіть 500.

При цьому трохи більше ніж 3 тисячі на місяць повноцінно нагодувати ще й дітей (мова про працюючих, тобто молоді сім’ї) не вийде точно. Непродовольчих товарів (а це – і засоби для прання, і для особистої гігієни, і одяг, і багато іншого) на тисячу можна накупити хіба що на тиждень… А от комунальні послуги взагалі викликають посмішку, коли тільки влітку і тільки за електроенергію з відключеннями потрібно сплатити майже таку ж (а в декого й більшу) суму.

Еконосміст із Ужгорода Віталій Баняс переконаний, що прогалини у бюджеті все одно не перекрити за рахунок подібних непопулярних кроків, а по населенню це може вдарити дуже болісно

«У цьому році мінімальна заробітна плата трохи збільшилася. Це робилося двічі поспіль. Таким чином, вона з 6800 стала 7100 а зараз – 8000 гривень. Але життя триває, ціни зростають, а де брати людям кошти – ніхто не знає. Реалії маємо такі, що на наступні три роки прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць становитиме: на дітей віком до шести років – 2563 гривні; на дітей віком від шести до 18 років – 3196 гривень; на працездатних осіб – 3028 гривень; на осіб, які втратили працездатність – 2361 гривню. При цьому наголошується, що зарплатня державних службовців здійснюватиметься на основі класифікації посад згідно з умовами оплати праці, що діяли у 2024 році. Тобто, не виключено, що вона й далі буде зростати. Решті прибутки ідентифікуватися не будуть. На більші статики фактично люди розраховувати не зможуть… Хіба що змінять роботу», – наголошує він.

Звісно, під час війни, держава зіштовхується з різними фінансовими викликами і урядовці думають, за рахунок чого поповнити держказну. Проте мова йде не про певні податки, чи збори з підприємців, а про стабільність населення, про те, як житимуть найбільш вразливі категорії, які й так ледве зводять кінці з кінцями.

Не можна перекривати кисень найбільш бідним

Новиною більшість закарпатців, м’яко кажучи, шоковані, бо такого розвитку подій не чекав ніхто.

«У держави, розумію, зараз справді серйозні виклики, економіка знищується обстрілами, немає стабільності. Але ж не можна вирішувати бюджетні питання за рахунок тих, хто має єдиний соціальний дохід. Не можна перекривати кисень найбільш зубожілому населенню. Ці люди нині не мають із чого купити м’ясо, а завтра в них не залишиться коштів на шматок хліба, який, між іншим, продовжує дорожчати. Якщо ще на комуналку у декого є субсидія, то на продукти її немає. Прийде зима і навіть ті овочі та фрукти, які тепер є доступними, стануть для когось розкішшю», – наголошує мукачівка Тамара Юришин.

Такої ж думки і Валентина Фегер із Хуста. Жінка переконана, що підвищення зарплат на післявоєнний період відкладати не можна.

«Цікаво, як люди взагалі переживуть війну, якщо не будуть мати коштів навіть на харчування? Та й чи стане кращою ситуація тоді, коли в державі буде мир? Більшість грошей буде спрямовано на відновлення, на ті ж дороги, на знищені будинки, лікарні, школи, садочки. Державна казна знову ж таки буде порожньою. Тоді що? Знову на три роки «заморозять» людям доходи? На жаль, як на мене, наслідки можуть бути плачевними. Навіть якщо взяти офіційні дані Держстату, то тільки впродовж цього року на 10-15% зросли ціни на цукор, борошно, олію. При цьому дорожчає більшість найбільш затребуваних продуктів. Важко собі уявити, якими будуть ціни через три роки! І мова йде не тільки про дорослих. Виплати на дітей також залишаться незмінними. Цікаво, як при цьому держава планує збільшувати народжуваність, якщо населення скоро стане неспроможним фінансово забезпечити одного малюка, не кажучи вже про 2 чи 3 діток», – стверджує закарпатка.

Марія Орос із Виноградова каже, що розуміє, що в Україні дуже складна ситуація з бюджетними коштами, тому радить землякам сподіватися тільки на себе.

«Не можна сказати, що казна взагалі не поповнюється грошима. Це не так! Ми маємо надходження й із місцевих бюджетів, і маємо допомогу практично з усього світу. Кредити, гранти, інвестування тощо… Проте в умовах військового стану є справді потреба на різні першочергові цілі. Іноді вони є абсолютно непередбачуваними. Наприклад, відновлення енергоблоків, об’єктів критичної інфраструктури. Звісно, «заморожувати» доходи бідним – не найкращий крок із боку влади. Проте ми, закарпатці, люди такі, що вміємо викрутитися з будь-якої ситуації. Ми винахідливі і працьовиті. Тому не пропадемо. Все у нас буде добре. Працюючим, якщо зарплатня справді мінімальна, краще пошукати іншу роботу. За бажання вакансію знайти можна. Я – пенсіонерка, але з пенсії б не вижила. Працюю, вирощую і продаю городину. У інших може бути інше джерело прибутків, бо всі ми різні і в кожного своя спеціалізація. Як би там не було, важкі часи рано чи пізно минуть, головне – не опускати рук і не впадати у відчай», – стверджує краянка.

Звісно, оптимізм – це добре. Тим більше, що від самих політиків часто лунають дуже песимістичні прогнози. А нам виклики і реалії життя залишається тільки прийняти… й водночас думати над тим, як діяти, як планувати видатки та де шукати додаткові джерела надходжень, аби не боятися «чорних днів».

Марина АЛДОН